Інформація про район


 
Місцевість у верхів'ях Дністра, Стрия і Сяну одержала назву від Турки в 1856 р., коли був утворений Турківський повіт на цьому терені. Спочатку він називався Турецьким, пізніше Турчанським і тільки в Указі Президії Верховної Ради СРСР від 4 грудня 1939 р., в якому пере­раховувалися утворені нові області на території Західної України і повіти, які входять до них, він називається Турківським. А районом він почав називатися згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 січня 1940 р., за яким до нього відійшло 0,7 тис. кв. км, що становило 38,8% території колишнього повіту. У 1959 році до нього приєднали Боринський район. З 1 січня 1967 р. Завадський кущ відійшов до Сколівського району.
 
Давня історія
З давніх давен на землях району простежуються сліди циві­лізації. Про це свідчать кам'яні знаряддя праці середини кам'яного віку (приблизно від 10 тисяч до 7 тис. років до н.е.), які знайдено в м. Турка,
Зубриці, Беньовій, Лопушанці, Либохорі, Комарниках, Мельничному, Яворі. Скарби (12 бронзових мечів кінця другого - початку першого тисячоліття до н.е., викопані в с. Комарники, сто срібних римських монет І-ІІ ст. н.е. селища Борині, окремі римські монети Вовчого (Свята Гора) та Яблунова (Млаки) та поселення І-II ст. н.е., виявлені в м. Турка, (Ільнику, Штуківці) свідчать про те, що на наших землях впродовж довгого часу жили люди. В цей час Бескиди заселяють венеди слов'янського походження. Іде слов'янізація району за рахунок вихідців Полісся. Племена цього періоду залишили нам карпатську культуру курганних поховань. Подальша зміна племен в краї пов'язана із східними кочівниками - сарматами і гунами. В IV столітті сармати були розгромлені гунами. Великий їх вождь Аттіла, вбитий в 453 р., був захоронений біля с. Риків на Ватащині (Горбищак). Сліди перебування гунів знайдені в лісі Карданівка, поруч с. Присліп. На горах Звіздній (с. Матків), Каменці (Ясінка Стецьова), поблизу села Карпатське виявлено місця, де тодішні жителі приносили жертви поганським богам, а на горах Верх Крокоша (Комарники), Шименці (Мельничне), громадському пасовищі Грядище, горах Гребінь і Кінчик (с. Карпатське), пасовиськах Гробище (Яблунів), Гунині та поляні Буковій (Ясениця) є сліди давніх поганських поховань. На горі Гробище (Погребище) поблизу с. Межигір'я знаходиться місце, де в давнину відбувалися поганські урочистості. В УІ-УП ст. наш край заселили білі хорвати. Долиною ріки Стрий йшов важливий торговельний Старий (Руський) шлях, яким тракійські купці ще 5 тисяч років тому ходили по прикарпатську сіль. Шлях охороняли укріплення "Окоп" ("Замчище") на г. Магура Лімнянська. Городище часів Київської Русі було в Розлучі, а поселення в селах Завадівці, Ільнику, Лосинці та кріпості Собань біля витоку Дністра. Дещо до пізнішого періоду належать укріплення на горі Козакова Поляна поблизу Маткова та в с. Н. Турів.
Поселення ХIV-ХVII ст. виявлено археологами в Завадівці, Ільнику, ХV-ХVII ст. - в Лосинці, Нижній Яблуньці, Штуківці, Шум'ячі.
Масове освоєння і заселення земель Турківщини якраз і відбулося в ХV-ХVІ ст., коли були засновані більшість сіл, а інші набули офіційного статусу.
В той час Бескиди населяли бойки. Про походження їх назви є кілька версій. За однією з них її виводять від слів "бой є", "бо є" в значенні "так", "так є", які часто вживали наші пращури. За іншою версією, яку підтримують місцеві краєзнавці, її дано через те, що звуки "у" та "и" вимовлялися ними в окремих словах як "о". Наводять зразки тодішньої
Вимови села Либохори: "Коби боли воли, тобо вотягли, а то бола кобола та й не вотягла". За обидвома версіями через те, що вони часто вживали «бо» та "о" замість згаданих букв, "бокали" та "окали", мешканці передгір'я, передражнюючи їх, назвали бойками.
 
(Інформацію взято з книги "Турківщина: Історія населених пунктів", Ю.Гайда, В.Шуптар, Ужгород, 2002)